українське кумівство
хочеться з’ясувати суть цього питання…
чому воно існує, як з цим боротися і чи варто
кумівство вцілому, та українське кумівство зокрема — це фінансово-корпоративне сприяння родичам, товаришам, знайомим, часто — за винагороду…
якщо суспільство будується за принципом кумівства, то законодавчу базу цього суспільства необхідно суттєво поправити, оскільки закони не будуть виконуватися…
кумівство — зло чи добро?
добро для родичів, товаришів, знайомих…
хоча і тут не все так просто, бо якщо племінник кума сусіда дуб дубом, то сприяння йому для руху по службовій драбині може бути на шкоду усім: у першу чергу підприємству, працівникам підприємства, підлеглим, та й самому “захисникові”…
якщо суспільство визискове, з височенними податками, непрозорою політикою їх витрати, то кумівство одразу починає процвітати, і воно є значно корисливішим, аніж шкідливим, бо гроші матимуть рух досить прозорий… 
)
з кумівства бере початок хабарництво…
а хабар — це вже прямий злочин, бо якщо кумівство може бути “послуга за послугу” — ти мого племінника влаштуй, а мій брат твою машину відлагодить, то хабарництво — це вже певна такса, ти порушуєш закон але відкупаєшся від покарання…
але і в цьому є не тільки мінуси, але й свої плюси — якщо існує такса (тариф), то й людина почуваєтсья більш спокійною, знаючи, що за дрібне порушення часто вона може сплатити “на місці” або ж обрати інший варіант — прийти в суд, витратити купу часу і сплатити, можливо, більшу суму грошей…
пропонують боротися з кумівством…
але для мене ця фраза звучить як “боротися з вітром” чи “противитися дощу”…
як можна боротися з кумівством, якщо ми всі українці і кумівство в нашій крові, бо і релігія і просто наше життя цьому сприяло…
я вважаю, що не потрібно боротися з кумівством, його потрібно “очолити” — трансформувати таким чином економічну модель, щоб “хабарі” були узаконені, і за них “платник” не ніс відповідальність…
не лякайтеся!
насправді частково такі хабарі давно всюди практикуються, наприклад, часто-густо офіціанти в рестораціях живуть саме за рахунок “чайових”, тобто — як обслужать, такі гроші і можуть мати…
законодавчо це оформити можна приблизно так:
якщо людина має певну владу, то може підписати договір з роботодавцем, що її зарплата залежить частково від збору таких грошей, або ж з відсотка оформлених угод…
наприклад: дайко (працівник даї) каже порушникові “100 гривень на місці і даю вам квитанцію або 350 гривень у суді зі складанням повного протоколу”; зі ста гривень дайко матиме 50, а у випадку складення протоколу — усі сто, у першому випадку одразу на місці 50, а в другому — 100 але згодом…
трансформований метод монтера мечнікова — метод ослячого вибору: або зара 50, або потім 100… 
)
прохання не сваритися на мене за таку схему, бо описав її поверхнево і не нанайкращому прикладі..
березня 24, 2009 on 20:44 <<цитувати кавалок тексту!>>
Я згiдна зi всiм про кумiвство крiм того що це є Українське явище. Тут де я живу, те саме кумiвство процвiтає у всiх гiлках та верствах суспiльства вiд полiтиканiв до продавцiв! Я з кожним роком, з кожним новим досвiдом впевнююсь все сильнiше що люди всi однаковi по натурi ( в загальному, не окремi iндивiдуали з своїми характерами, а як людство ми всi однаковi).
березня 26, 2009 on 07:23 <<цитувати кавалок тексту!>>
в Америці кумівство-родичання навіть поставили на широку ногу, легалізувавши. в анкеті по працевлаштуванню є часто пункт “чи знаєте Ви когось, хто працює у нашій корпорації” або “звідки Ви про нас дізналися”. з іншого боку загородки
, всередині корпорації, може існувати писане правило й часом воно з-посеред інших оголошень офіційно висить виділяючись в “кімнаті відпочинку та перекусок”:
якщо за Вашою рекомендацією в корпорацію прийде менеджер нижчої ланки й пропрацює не менше трьох місяців Ви отримаєте 250 баксів.
якщо менеджер вищої ланки, Ви отимаєте 500 баксів.
от такі пироги.
головні слова там “…пропрацює не менше…” адже перші два місяці – контрольні, треба показати себе гарного, відданість фірмі, роботу на її інтереси. буває, полапки всякі ставлять, навіть перевірятимуть на чесність та людську порядність.
тому там перед тим ,як рекомендувати когось, треба добре подумати, щоб потім часом і тінь не впала.
березня 26, 2009 on 12:01 <<цитувати кавалок тексту!>>
дякую, пані (панно) annaK…
тож бо й і я думав, чого у мене розпитували на попередній роботі, чи є у мене родичі у них…
інколи я розмірковую вголос, тому й сказав, що “цілком можливо” (маючи на увазі, що не знаю ж я усіх працівників такої великої корпорації, хтось обов’язково може бути моїм далеким чи болизьким родаком) і одразу додав “але я точно не знаю”…
жіночка підозріло подивилася на мене і сказала “не хочете казати? ну-ну”…
оце “ну-ну” мені видалося загрозливим, але це був випадок, коли я помилився, бо з дюжини претендентів мене взяли на роботу, а решту — ні!..
пс. цілком погоджуюся з буржуїнами, що кумівство — це більше добро, аніж зло!..