як зробити правильний вибір у житті?
сімнадцятирічний хлопчина забрів до мене “в контакті”, забрів з єдиною метою — сказати мені, що я повинен прибрати з профілю один або другий вислів…
звісно, що я нічого не забрав і не виправив…
можливо, тому, що не сподобався тон, яким це було сказано, можливо тому, що мені взагалі до лампочки, коли хтось мені щось вказує…
звичайно, що я відповів на такий наказ словами “не варто повчати, зверніть увагу на себе”…
хлопчина образився, зверхньо ляпнув щось типу “ти дурень і не лікуєшся”, я відповів “на себе подивися” і на цьому всьо закінчилося…
розумію, що у підлітків багато в крові адреналіну та тестостерону, тому і зробив “поправку” на вік…
я міг і нагрубити, сказати щось типу “дурник ти малий”, але цього не сказав, просто попросив не заглядати до мене в анкету…
проблема вичерпана…
що ж мене страмало від того, щоб “поставити шмаркача на місце”?..
можливо те, що він мені абсолютно незнайомий, можливо те, що я був і без його допису розгніваний і тому, усвідомлюючи це, і не відписав одразу “по гарячих слідах”, а за 15 хвилин, попивши чаю і подивишись на природу за вікном…
а якби нагрубив, якби сказав “пішов ти в”?..
події могли би розвиватися інакше: лють, злість, злопам’ятність, якась помста, відповідь і тд…
це був з епізодів у житті, коли потрібно було зробити вибір…
зараз, переосмислюючи своє довге життя, розумію, що таких епізодів було безліч!..
починаючи від того, за якою партою і з ким сісти в школі першого вересня, як вивчити урок, і як його розповісти, і закінчуючи тим, що сказати незнайомій людині на досить непривітне зауваження…
є таке філософське питання: “якби у вас була можливість щось поміняти у своєму житті і прожити його інакше”, і відповідь на це питання, яка вважаєтсья мудрою: “ні, я би нічого не міняв, бо я є такий саме через таке моє життя”, чи слова ніцше: “усе, що нас не вбиває — робить нас сильнішими”…
так от я скажу, що в багатьох і багатьох випадках, оцінюючи своє життя через “правильність вибору”, вартувало би вчинити інакше…
- мабуть, не вартувало писати прощального листа своїй дівчині у 1999-у році, тоді б вона не закінчила життя самогубством через пів року…
мабуть, варто було завітати для свого шкільного друга 9-го жовтня, адже це був чи не єдиний день, коли замість того, щоб піти до нього, я просто пішов гуляти в личаківський парк, тоді б він не потрапив під машину наступного дня…
мабуть, не варто було переїжджати на сихів з личаківської, а одразу переселятися до центру, тоді й бабця так швидно не померла…
…
мабуть, вартувало наполягати на своєму і не йти вчитися на геодезиста, а йти на історичний чи програмування…
… і таких “мабуть” — купа.
квітня 27, 2009 on 17:23 <<цитувати кавалок тексту!>>
“у кожного своя доля і свій шлях широкий” (с)
квітня 27, 2009 on 20:24 <<цитувати кавалок тексту!>>
У мене на щастя немає трагічних “мабуть”, але є один, навіть не “мабуть”, а “точно”:
Їхала раз а університетському автобусі від корпуса до електрички, ввечері після класів. Я сиджу, автобус переповнений, біля мене стоїть пацан/дядько з величезним рюкзаком який просто майже б”є мене в обличчя. Мене це нервує, але я нічого власникові не кажу. Поруч нього стояв хлопчина який це все бачив, і раптом він каже тому з рюкзаком що він заважає тою торбою мені. Я в шоці що хтось щось сказав. Рюкзак повертається і питається “Чи я тобі заваджаю?”. І що ви думаєте я кажу??? ” Ні”, кажу “Я є ОК”. з найтупішим виразом обличчя яке може бути. Той хлопчина який за мене заступився так на мене глянув, навіть не з образою, а з недорозумінням, з шоком, що я таке сказала. Мені було дуже соромно. Рюкзак забрали троха, і мені вже це не заважало. Це було напевно в 2001-2002 точно не пам”ятаю, але я цей випадок ніколи не забуду. В той же момент коли я сказала “ОК”, я сама не зрозуміла чому я це сказала? Молода, зелена, і не нагла (ще)? Дурацька Американська псевдо ввічливість всміхатись і казати що все ОК? Шок що хтось щось сказав??? Не знаю, думаю що варіант про тупу ввічливість, маску перед людьми, де прийнято завжди казати що ти є ОК, навіть якщо ти дуже далеко від ОК. Якби я на даний момент була в тому ж автобусі, я б мабуть сама того рюкзака окликнула прибратись, і не чекати поки джентельмен за мене заступиться. Плюс… дункане, вам це не сподобається, але той джентельмен був представником наших чорнобривих “братів”. Оце він напевно потім думав що ті білі баби якісь… хто зна які…
Ех… єслі би да каби, да во рту раслі гріби.
квітня 27, 2009 on 20:48 <<цитувати кавалок тексту!>>
мабуть не зрозумієте що я хотіла цим сказати, то поясню:
я знаю одну дівчину, яка тричі намагалася покінчити життя самогубством, але не вмерла, організм сильний мабуть
знаю ще одну яка раз намагалася і теж жива
обидві тепер думають що дарма таке робили, життя змінилося
але річ не в тому. а в тому, що якщо вижили, то значить мали жити.
крім вибору є ще доля
квітня 27, 2009 on 22:53 <<цитувати кавалок тексту!>>
ні, підсвідомий страх комусь заважати…
пардон, з якого дива це мені має не подобатися?
і ви, мабуть, мали на увазі “чорношкірих” “братів”…
квітня 27, 2009 on 22:55 <<цитувати кавалок тексту!>>
я інакше долю розумію…
з ваших слів, доля — це те, що має статися…
я ж розумію, що доля — це різні варіанти розвитку…
квітня 27, 2009 on 23:22 <<цитувати кавалок тексту!>>
Може це помилково, але я думала що не зовсiм дружньо до них ставитесь. А на рахунок “чорнобривих” це я їх так називаю
Але малося на увазi чорношкiрих.
квітня 27, 2009 on 23:26 <<цитувати кавалок тексту!>>
А на рахунок долi, я вiрю що часто все що стається, стається на краще
(правда не завжди це однозначно).
квітня 27, 2009 on 23:47 <<цитувати кавалок тексту!>>
я кілька разів висловлювався щодо чорношкірих людей хіба з іронією…
можливо, навіть з цинізмом, але без злості…
як можна ставитися негативно до людей, які ніц поганого мені не зробили?
ви — оптимістка!