а ви ходили до ворожки?
чи ходили ви до ворожки, чи чарували, чи самі ворожили?.. ;)
кажуть, що в Україні до цього є схильність людей, що “земля тут така”, без ворожіння важко уявити справжніх українців…
у мене є один знайомий зі закарпуттє закарпаття, який багато розповідав про ворожіння і до чого це може призвести…
двічі я ходив до ворожки, першого разу мене батьки майже примусово направили і япішов, щоб вони відчепилися (там мені злили віск та ми побалакали ні про що), вдруге — пішов з власної цікавості, наворожили мені багато що, але ніц з того не збулося, приємно думати, що просто помилилися в часі, і що це все ще має відбутися (колись)…
циганка на базарі, яка взяла в мене гривню — не рахується! :))
бо я знав, що вона просто дуре, але цікаво було зробити для себе висновок!..
всього за одну гривню — досвід на усе життя…
Ви повинні увійти в систему, щоб отримати можливість відправляти коментарі.
червня 2, 2009 on 18:36 <<цитувати кавалок тексту!>>
я не ходила до ворожки
але моя бабуся мені колись ворожила :)
зрештою, моя бабуся особлива: коли хтось із її дітей чи онуків хворіє, вона зразу про це знає, зі снів довідується
мама колись пішла до якоїсь чи то ворожки, чи “екстрасенса”, то та наврочила, що я вийду заміж мало не в 17 років
мама страшенно переживала, але в 17 я тільки заручилася :))
заміж вийшла чи то в 20 чи в 21, не пам’ятаю
червня 3, 2009 on 01:04 <<цитувати кавалок тексту!>>
Нікагда!
червня 4, 2009 on 04:26 <<цитувати кавалок тексту!>>
а до мене якось підійшов один чоловік. й дещо проказав.. було це тоді, коли ми втрьох з приятельками-однокласницями їхали трамваєм в бібліотеку на Пл. Ринок.
давно, значицця… звідки він з”явився й як довго спостерігав за нами я не знаю, ми собі стояли, базікали й дивилися у вікно. чоловік цей підійшов, кожній з нас сказав кілька слів й вийшов тут же на зупинці “Гол. пошта”. ми отетеріло провели його очима. все, що пам”ятаю – високий зріст й кульчик з камінчиком у вусі. таких чоловіків більше ніколи не бачила….
червня 4, 2009 on 04:31 <<цитувати кавалок тексту!>>
а ще мене бабуся, яка сама лікувала, водила до інших й ті мене обкурювали. то були заслужені знахарки Корецького району й нічого злого мені вони не заподіяли, тільки допомогти намірялись. значицця, вони не рахуються. але ! не рахуватися з ворожбитством теж не можна!