в якому віці люди позбавляються ілюзій?
коли?
колись думав — з моменту “дорослішання”, але бачу, що зовсім не так…
тепер думаю, що тільки одиниці (якщо не сказати більше — “кілька людей з цілого світу”) позбвляютсья від ілюзій, а переважна більшість людей живе цими ілюзіями і є щаслива з того…
хтось думає, що “сирі помідори на ніч шкідливо”, хтось інший, що чорний кіт — це страшне нещастя, хтось вірить у “доброго царя”, хтось у “справедливість”, довгий час я думав, що українці — це велика нація, яка повстане, мов фенікс, з попелу, думав, що ввічливе ставлення до тещі принесе позитивні результати, гггг… 
)
а ще я роками думав, що злим, заздрісним, мстивим, підлим (і так далі) людям тяжко живеться на світі, бо через те вони погано сплять, і що обов’язково таким людям це боком вилазе…
наївний, правда? )
і який висновок?
якщо взяти до уваги політику, то люди з дивним фанатизмом ходять і б’ють іншим писок, бо “наш пан ліпший вашого”, якщо подивитися на стосунки між людьми, то найліпша приказка “добро має бути покараним” і “як аукнеться — так і відгукнеться”, тобто і добро і зло — однакові філософські величини… 
і що ж далі?
якщо чесно — не знаю..
сам себе в кут загнав такими роздумами… )
червня 16, 2009 on 04:55 <<цитувати кавалок тексту!>>
ви, чоловіки, – й от Самійлович захоче, підтвердить, – й так живете в більш реальному світі ніж ми, жінки, й ілюзій у вас менше. своїх ілюзій я позбавлятися не хочу, навпаки, я їх прикрашаю своїми фантазіями. так жити легше й дихати.
червня 16, 2009 on 14:13 <<цитувати кавалок тексту!>>
Якщо якісь мрії та думки потрапляють до голови не раз на рік, а регулярно, то це вже не фантазії чи ілюзії, а стиль життя і його цілі. Як казав один розумний чоловік “За вірою вашою буде вам”. Чорна кішка справді почне приносити невезіння, свята вода оберігати від нещасть, а таблетки-плацебо лікувати.
червня 17, 2009 on 01:23 <<цитувати кавалок тексту!>>
слушне зауваження…
червня 17, 2009 on 06:29 <<цитувати кавалок тексту!>>
Ви, Bezlik, праві й це один з секретів успішного життя – вірити в себе й у справу, яку робиш. про це й розповідає легенда про море, яке розсувається перед тим, який впевнений, що воно розсунеться.
але дункан, мені здається, мав на увазі не віру, а саме ілюзії. “під кінець життя його залишили ілюзії щодо існування Бога..” – ми так не можемо сказати.
ілюзії, це скоріше щось повсякденніше: “ось настане сприятливіший час й я … (вписати потрібне)”
“…я незамінимий на цій роботі, мене всі цінують…”
“…якось буде…” “мене пам”ятають, про мене думають..”
“це нічого, ще буде нераз…”
їх тьма, цих ілюзії, через які ми втрачаємо час або момент можливості.
дуже сумно. я , хоч й встигла немало, але прогавила багато через свої ілюзії. а тепер в мене інші !