боянестий анеГдот про чудо-юдо

потоваришували якось змій-горинич та іван-царевич, пили-гуляли разом, на дівки разом ходили.
і вирішив іван-царевич одружитися на василісі-прекрасній, та змія-горинича не запросив на весілє, щоб останній не зіпсував всієї урочистості.
змій-горинич образився, пішов на івана-царевича війною.
сам іван-царевич також був “не ликом шитий”, взяв булаву — стукнув змія-горинича по макітрі, та й запроторив до глибокої печери.
минуло багато-багато років, отямився змій-горинич, виповз з печери.
дивиться: навколо метушня, різні механізми гудуть в усі боки, люди в шоломах бігають, та стоїть на пагорбку якийсь дядько та всімома керує.
підходе змій-горинич до нього:
- я — чудо-юдо!
- юдо?!!! ганс! фоєр!