Як я працював двірником

Основна стьоб побрехеньки 421

Робота двірника почалася з думки про романтику цієї професії, адже кожен громадянин знає, що працювати робітники ЖЕКу починають рано-вранці: на світанку. За часів ссср працівники ранкової зорі отримували за свою працю крім зарплати однокімнатну квартиру, якщо ту “каптьорку” так можна було назвати, бо робота була не надто привабливою. 

Мене не зупинила ця непривабливість і мала (якщо бути відвертим, то ніяка) вірогідність отримати додаткові блага (квартиру-кавалєрку). Тому я завітав у ЖЕК з пропозицією взяти мене на роботу. Майстри не сильно здивувалися, але і зовсім не зраділи, поставилися до цього, скажімо, байдуже: “рівнобедренно”) Можливо, у них велика “текучка кадрів” бо вже наступного дня я був зарахований у штат. 

Можливо, це всього-на-всього збіг, чи, можливо, їм сподобалося те, що я був єдиним молодим чоловіком серед тісного жіночого колективу. У цей день майстер прочитав брошуру по техніці безпеки: не стояти спиною до транспорту, що рухається, і видав засоби праці: дві мітли з гілочок і лопату, за які я розписався у грубому зошиті. 

Наступний день був важкенький, бо довелося встати о шостій годині ранку. Вбравши не найкращий свій одяг, потрібний для такої роботи, я поклав мітлу на плече і бадьоро почимчикував на свій “участок” (ділянку), співаючи пісеньку від Агати-Ерісті “дворнік, мілий дворнік, па-а-а-адмєті мєня с маставой”))) Це був день зневір’я, бо ніхто (крім мене) не розумів романтики такої праці. Більше того, за увесь ранок на мене звернув увагу лише один пішохід -- жіночка, і то лише для того, щоб зробити зауваження, що я замітаю “не так, як треба”. 

З цього я зробив невтішний висновок, що в Гамериці теж є двірники, і що вони дуже схожі на наших. Бо інакше, як Герберт Велс додумався до своєї “людини-невидимки”?)) 

Двірник -- людина-невидимка, бо її ніхто не хоче помічати! Це був день сюрпризів, бо коли я завітав на “планьорку” увечері, то майстер сказав так між іншим, що у ЖЕКові затримка зарплати приблизно 5-6 місяців. І це мене розчарувало найбільше.

Лише за тиждень зрозумів усі обов’язки двірника: підмітати “бровку” (обабіч дороги), тротуар, парадне, час-від-часу мити сходи будинку і прибирати коло смітника. Крім цих головних обов’язків є ще додаткові роботи, наприклад, прибирати подвір’я будинків чи, так звані, сезонні толоки: прибирання на віддалених від житлових будинків місцях. Між іншим, ця така штука, що схожа на совок з довгою вертикальною ручкою, в яку двірники замітають сміття ніде вільно не продається, а виготовляється на замовлення, тобто ручної роботи. Витвір митця!

Пропрацював я там недовго, можливо, на це вплинула відсутність грошей за виконану працю, можливо, розчарування, що робота виявилася менш романтичною, ніж очікував. Чутки, що деякі відомі особи працювали колись двірниками, залишилися непідтвердженими. 

На другий місяць роботи я нагадував сам собі діогена, який шукав людину: сусіди-пліткарі чомусь не любили одні-одних, інші дуже цікавилися, чому я пішов працювати двірником, ще інші, похмеляючись пивом, робили вигляд, що мене не існує і “яка там квартплата?”, а деякі пішоходи й надалі любили радити, як потрібно правильно замітати. 

Які я зробив висновки, працюючи двірником?

Переважна більшість двірників -- старші жінки, більша частина яких -- приїжджі. Що робота така зовсім не цукор, і більше не сама робота, як ставлення до неї сторонніх людей. І ще один дуже важливий висновок: можна сидіти на лавочці і курити, брати у мами-татка грошенята, при цьому з пихою ставитись до малооплачуваної роботи, у тому числі і двірника, а можна взяти кілька “участків” (ділянок) і заробляти непогані гроші, хоч і зі затримкою.

пс. Давно це було