Тато і мама. Стеореотипи

Основна філософія 165

Пів дня займаюся малими, пильную, годую, виховую. Забираю малого зі садочка, гуляю з ним, вчу. Але коли приходжу до садочка забирати, а там на дверях є електронний замок і спікерофон, то ніколи не дзвоню, бо вважаю це тупим. О 17-ій годині купа батьків забирає своїх дітей, тому постійно хтось заходе і виходе. Просто чекаю, Який сенс дзвонити, якщо за 5-10 секунд хтось вийде? Номер попередньої групи знав -- 6, а номер нової навіть не питаюся.

Логічно? З точки зору чоловіка логічно. Але не з точки зору жінки!) Бо вчора, коли забирав малого, зробив так само: підійшов до дверей і чекав. А жінка коло мене метушилася, дзвонила кілька разів, кілька разів дитина з другого боку спікерофону відповідала і щось неправильно натискала. То жінка звернулася до мене і сказала “спробуйте ви”. Я відповів, що не дзвоню. На що вона одразу зауважила “а, ясно”.

Ти будь хоч найліпшим татом на світі, але стереотип є стереотип))) Жінка подумала, що я раз на сто років прийшов за дитиною і нічого не знаю/не умію.

Інший випадок. Беже (“бивший жон”) ніколи сильно не напрягалася вихованням чи піклуванням дітьми. Старшу малу переважно бавила і виховувала моя мама, малим переважно займаюся я. Але все одно до беже хтось інколи звертається з порадами, як і що ліпше для дитини у малому віці. Беже стандартно відповідає: я вже забула))) Ну та, не знала, не знала і забула))) Беже ще може порадити якусь пургу на кшталт “не робіть прИвИвки, то держава заробляє”. Ага, нехай ліпше твоя дитина захворіє і помре, зато держава не заробе.