Був третього дня в новій кав’ярні, чи більш правильно було би написати “корчмі”, бо переважно там їдять та випивають, а не попивають каву.

Галицька жидівська кнайпа “Під Золотою Розою”.

Розташована за музеєм-арсеналом, на вулиці Староєврейській, одразу поруч зі зруйнованою синагогою “Золота Роза”, яка і послужила назвою для кав’ярні. Стильно, цікаво, трошки незвично.

Знесли в одне місце купу знайдених по цілому Львові речей: канделябри, мідний посуд, знимки, розмалювали сніни “а ля жидівський стиль”, вдягли офіціанток у чорне з білим, поставили на перший погляд поламану швейну машинку (цікаво: що спільного між кав’ярнею та пошиттям одягу), розклали усюди чорні “хасидські” капелюхи з прикріпленими “пейсами”.

Тяжко мені було зрозуміти також, навіщо скрипка в туалеті.

Нічого не скуштував, попив пива (пиво -- “перша приватна”, рідкісна гидота).

Характерна риса кафе -- немає цін в меню, з офіціанткою треба поторгуватися, хоча дуже сильно на це розраховувати не можна, бо не продадуть дешевше, ніж заплановано, а все, що “виторговується” більше ціни -- заробіток офіціантки.

•